— Хватить, Олено!!! Хватить!!! – кричав Петро на свою дружину. – Ти вже достала постійно поливати брудом моїх батьків! Братів! Сестру! Скільки можна?!

— Скільки можна?! – трохи тихіше запитала вона Петра. – А їм, значить, можна лізти у наше життя, так? І ти нічого їм не кажеш, так?

— Я кажу тоді, коли мене це вже достає! А мої батьки не роблять нічого подібного, точно!

— Нічого подібного?! Вони вже майже рік постійно намагаються або до нас додому прийти, або грошей з нас дістати, або…

— Нічого такого вони не роблять! А те, що Василь з Ігорем приїжджали до нас – так у них справи були в місті! Що їм, квартиру знімати треба було?

— Уяви собі, нормальні люди так і роблять! Снимають квартиру або номер у готелі, а не лізуть двома здоровими чоловіками в маленьку квартиру чужої сім’ї! Ми тут не у палацах живемо, де є спеціальні гостьові кімнати! У нас однушка!

— Ой, теж мені проблема! Хоча так, для тебе це справді проблема, я вже це зрозумів! У тебе ж немає ні братів, ні сестер, ти виросла єдиною, егоїстичною дитиною в сім’ї! А у нас з дитинства прививалося, що якщо комусь із сім’ї потрібна допомога – інші повинні допомогти, незалежно…

— Незалежно від чого?! – перебила Олена чоловіка. – Незалежно від розмірів квартири? Незалежно від думки дружини? Незалежно від того, що я тут не наймалася прибирати і годувати трьох чоловіків? Що?!

— Знову ти про це?..

— Хочеш про інше? Так, будь ласка! – злісно усміхнулася дружина. – Коли ми збирали гроші на іпотеку, твоїй сестричці знадобилися гроші на стоматолога, бо вона рот свій закривати не вміє і їй вибили там чотири зуби… Що ти зробив? Правильно! Віддав їй наші накопичення! А потім…

— Я ж не все віддав! Чому ти знову кричиш про це?

— Якщо б ти все віддав, то тобі б знадобилися такі ж послуги, як і їй! Повір!

Петро засміявся почувши це, хоча тільки що стояв злий, як чорт.

— І як би ти це зробила? – крізь сміх запитав Петро Олену. – Папочку свого б попрохала? Так я б і йому…

— Навіщо мені когось просити, якщо у мене є це? – вона схопила з плити сковороду і загрозливо подивилася на чоловіка. – Отже, сама б впоралася!

— Подивився б я на це! Ти ж перша б їй і віддала по самі «не хочу», а потім все одно поскаржилася б! Якщо б, звісно, змогла далеко піти… — додав він трохи тихіше.

— Ось як? «Якщо змогла б далеко піти»? – більш спокійно, але з образою запитала Олена чоловіка.

— Так ти перша почала обурюватися і загрожувати мені! Так що не треба зараз жертву з себе зображати! – відповів він. – Тобі не подобається, що у мене є родичі, яким я допомагаю! Ти постійно кричиш на мене, що, бач на, я, звичайно, відбираю щось у родини! Так і вони теж моя сім’я! Не моя провина, що ти це не розумієш!

— А я тобі взагалі хто? Так… Прислуга? Домашня робітниця з постільними утехами? Хто?

— Як «хто»? Ти моя дружина! А я твій чоловік! Так що опусти це зараз, а то наш шлюб реально недовго протримається! – він вказав пальцем на сковороду, яку Олена все ще тримала в руці, бажаючи вдарити чоловіка, і опустив, тим самим її вниз.

— Тільки я вже не відчуваю себе твоєю дружиною, Петре! Таке враження, що ти на мені одружився, щоб іпотеку одному не брати, і щоб у тебе вдома був повний комплекс послуг для тебе і для твоєї нескінченної родини!

— От не вигадуй, будь ласка! Я люблю тебе, хоч у тебе явно щось з головою, але все ж…

— Так, а хто винен, що у мене істерика на істерці в останній час? Хто до цього довів? Я?

— А ти хочеш сказати, що це я зробив? – здивувався він і навіть трохи образився.

— Ти і твої родичі, яких ти постійно ставиш вище за мене! Я просто хочу, щоб ніхто не ліз у наше життя, щоб у нас була нормальна сім’я! Щоб діти, нарешті, були! А ти…

— А я, можна подумати, цього не хочу, так?!

— По всій видимості: ні!

— Хватить знову вигадувати всяку нісенітницю, Олено! Забиваєш собі голову цим, а потім у тебе всі навколо винні: і я, і мої родичі! Сама ж так робиш!

— Звичайно… Це я винна в тому, що ти так і не зміг усвідомити, що СВОЯ сім’я важливіша всього іншого! А вся інша родина… Вони так і залишаються рідними людьми, так, але вони вже не твоя сім’я!

— Зараз, ага! Не треба мені тут заливати всю цю нісенітницю, добре?! Вони, як були моєю сім’єю, так і залишаться! А якщо тобі щось не подобається, Олено, так, може…

— Що?

— Нічого!!! – знову закричав на дружину Петро. – Відчепися від мене, все! Достала уже!

Він, розсердившись, вийшов з кухні, залишивши там дружину одну.

Олена спочатку хотіла піти за ним, але не пішла. Розуміла, що цей скандал так не закінчиться і все може завершитися розлученням. Хоча й про це вона іноді, нет-нет та й думала. Устала просто битись за незалежність своєї сім’ї, відбиватись від набридливих родичів Петра. А він тільки сердився на Олену за це, адже для нього ж було нормально, що його майже кожні вихідні тягнули з дому, щоб він приїхав у село до матері з батьком, щоб він постійно допомагав своїм молодшим братам та старшому, а окрім них ще й сестру свою спонсорував періодично. Адже лише Петро з усієї родини перебрався жити в місто, всі інші так і залишилися в селі. А всі інші, як коршуни, постійно вились навколо нього і його сім’ї, намагаючись по максимуму відщипнути собі шматок від неї, а Петро не міг їм ніколи відмовити і віддавав все, що міг. Іноді Олені здавалось, що якщо хтось із його братів попросить у нього її для користування, він і в цьому їм не відмовить. Вони ж СІМ’Я!

Минуло майже місяць після цього скандалу, Петро знову збирався їхати до батьків рано вранці, поки Олена ще спала. Але не встиг він виїхати, як вона прокинулася і спитала:

— Куди ти зібрався так рано?

— Ой… Я тебе розбудив, так? Вибач… Я скоро повернуся!

— Але ти не відповів на моє запитання! – наполегливо повторила дружина.

— Я… Мама подзвонила, Олено! Потрібно терміново приїхати, я завтра до обіду приїду додому! – спершу почав трохи заїкатися Петро, але потім його голос набув більшої впевненості, щоб дружина не подумала, що він сумнівається в цій поїздці, і його можна переубедити.

— В якому сенсі?! – роздратовано запитала вона. – К якому обіду? Ми ж сьогодні з тобою збиралися піти на концерт! Ми квитки за місяць купили! Ти зовсім вже…

— Сходи з кимось іншим! Не роби з мухи слона!

— З ким?!

— Так хоч з ким! Мені-то що? Вон когось з подруг своїх бери! Сходіть, розслабтесь! А я… Там справа термінова вдома, і я не можу її пропустити!

— Яке?

— Не важливо!

— Яке, блін, діло, Петре?! – все більше і більше розізлилася дружина на нього.

— Приїхала подружка Юлі! Вона, як член нашої родини, була багато років, поки не поїхала жити в Київ! І ось вона приїхала, і у нас запланований сімейний вечір! Мама вчора практично вночі мені зателефонувала, коли ти спати лягла, і розповіла мені!

— Це, випадково, не та подружка, за якою ви своїм колгоспом всі ходили?

— Що? Про що це ти?

— Я ж кажу тобі про ту дівчину, з якою ти зустрічався майже три роки, а вона в підсумку тебе кинула! Це вона?!

Петро зрозумів, що дружина вже про все здогадалася, і приховувати це далі немає сенсу.

— Так! Так, це вона! – зізнався він нарешті, тяжко зітхнувши.

— І ти тепер залишаєш мене одну вдома, щоб поїхати і побачитися з нею? – обережно спитала Олена.

— Так, я ж кажу, мама подзвонила! У нас там сімейне зібрання! Вечеря і все таке! Так що, воно само так вийшло, Олено! Я не можу мамі відмовити! Тим більше, коли вдома таке свято…

— От і біжи назад під спідницю до своєї мами, вона тобі швидко нову дружину знайде, яка буде потурати всьому вашому сімейству! Хоча вже й знайшла!

— От що ти знову починаєш? Ніхто мені нікого не шукає, Олено! Просто тобі ніколи не зрозуміти, що таке справжня родина і як всі її члени повинні підтримувати один одного!

— Так? От тільки я не помітила, щоб тебе або нас хоч хтось підтримував! Всі лише і намагаються нас висмоктати до суха! А тепер ще й твою стару подругу під тебе підкладати будуть знову!

— Нічого такого там не буде, не вигадуй! – виправдовувався Петро. – І я не бачу нічого поганого, щоб зустрітися зі старою знайомою, яка…

— Старою знайомою?! – обурилася такому опису Олена. – Так це твоя колишня, яка тебе просила і по якій ти сумував ще й коли вже зі мною зустрічався! «Стара знайома»! Ага, блін! А я тоді хто? Так, просто, повз проходила?

— Ну раз я твій чоловік, то чому я не запрошений на цю «сімейну вечерю», а твоя колишня буде?

— Бо її там всі люблять, а ти всіх дратуєш, як і мене зараз!!! – закричав Петро у відповідь, бо його вже достали ці запитання і підозри Олени.

— Ось як? – тихо запитала вона. – Ну… Що ж… Їдь…

— Що? Отак просто? І навіщо ти мені тоді мозок засмічувала? – не зрозумів він такої чуйності з боку дружини.

— Так тому, що тепер все стало на свої місця, Петре! – відповіла йому Олена. – Їдь до своєї справжньої родини, до своєї улюбленої жінки, яка для тебе явно дорожча за мене! Їдь! Я більше не буду тебе зупиняти, влаштовувати скандали і істерики! Мені це більше ні до чого!

— Я не зрозумів! Ти до чого зараз ведеш?

— Так до того, що з мене хватить цих принижень!

— Так принижуєшся тільки ти, коли істерити починаєш, Олено! Ти ж сама в цьому винна! Тебе ніхто не змушував так робити! А була б ти більш нормальною, от як Юліна подруга, тебе б теж прийняли в нашу родину! Якби ти була більш чуйною, зі мною б їздила завжди, в допомозі ніколи б не відмовляла, яка дійсно потрібна! Але ти ж, як я і казав, класичний приклад єдиної дитини в сім’ї! Тобі цього ніколи не зрозуміти!

— Так ні, Петре! Мені якраз все зрозуміло тепер стало! Це я раніше думала, що стану для тебе кимось важливим, але тепер ясно, що у тебе вже є дами серця! Це твоя мама, сестра і… — вона хотіла додати в цей список ще й подругу його сестри, але вирішила сказати по-іншому. – І дама сердця у тебе теж тепер є! А я просто подам на розлучення, щоб більше не бути пов’язаною з вашою ненормальною сімейкою! Хватить цього з мене! Хватить!

— В якому сенсі? – злякано спитав Петро.

— Так в прямому! Сбирайся, не відволікайся, треба ж бути на висоті перед новоявленою москвичкою! А то вона не «захоче» на тебе знову і не забере тебе, красунчику, до Києва! А що ж будуть тоді робити твої родичі? Кому вони будуть туди їздити?

— Тільки спробуй подати на розлучення! – озлобився тут же чоловік. – Я тоді…

— І що ти мені зробиш? Якось мстити будеш? Так будь ласка! Твоя родина мене ненавидітиме? Так це вже і так є!

— Я тебе просто в порошок сотру, Олено! Так що…

— Іди і в порошок стирай ту, до якої зараз збираєшся! А до мене ти більше ніякого відношення не маєш! Все!

І тільки вона це договорила, як Петро одразу схопив дружину за горло і прижав до ліжка. Олена не могла ні закричати, ні щось сказати, взагалі нічого. їй навіть дихати було тяжко.

— Я сказав: тільки спробуй подати на розлучення! Я не збираюся ділити цю квартиру і брати ще якісь іпотеки! Так що або ти затихаєш і йдеш на свій концерт ввечері, або я прямо зараз тебе придушу, а коли приїду, викликатиму поліцію, скажу, що мене не було вдома, а коли приїхав, то знайшов твою дурно пахнучу тушку! Зрозуміла?

Але Олена не могла нічого відповісти, як не намагалася. І тут задзвонив телефон чоловіка. Він відпустив дружину, щоб взяти трубку, а вона в цей час швидко схопила вазу з тумбочки і вдарила його по голові.

Від удару Петро втрапив у нокдаун, і Олена одразу зателефонувала в поліцію, розповіла, що чоловік душив її і вона вдарила його. Сотрудники приїхали на диво швидко, бо думали, що дружина вбила чоловіка. Але виявилося, що просто «вимкнула».

Коли пролунав дверний дзвінок, Петро прокинувся, але не знав, що це поліція, і кинувся на дружину, яка якраз тільки відкрила вхідні двері. На цьому він і попався. Він не встиг нанести більше жодних ушкоджень Олені, але зате дуже намагався, виривався з захватів поліціянтів і навіть на них накидався, тож на сімейну вечерю він точно не поїде, у нього буде інша зустріч…

А Олена, скориставшись тим, що Петра забрали на деякий час у відділення поліції, протягом цього дня встигла зняти побої з шиї, написати заяву на чоловіка і подати на розлучення з розподілом майна.

А також вона зібрала вдома всі свої речі і домовилася з подругою пожити трохи у неї вдома. Та з чоловіком і дітьми все одно на тижні збиралися в відпустку поїхати, так що вона нікого не буде стеснять і ще й на квартиру наглядить. За котом і собакою вона все одно повинна була доглядати потім, так що так буде навіть простіше.

А до приїзду своєї подруги вона вже була розлучена, майно ще, звичайно, не було поділено до кінця, але Олена зняла собі іншу квартиру і перевезла туди свої речі. А Петро був поза себе від люті, що дружина зробила все те, чого він так боявся, а ще пропустив довгоочікуване свідчення з любов’ю всього його життя і навіть мимохідь її не побачив.

Після того, як все майно розділили, нарешті, Петро поїхав у Київ до подруги своєї сестри, але виявилося, що там він нікому не потрібен і що у тієї дівчини дуже серйозні стосунки і все близиться до весілля, а його навіть переночувати не пустили в результаті, тому що хлопець тієї дівчини сказав чітке: НІ!

Ось і залишився Петро без єдиної рідної душі в величезному місті, якого не знав, і в нього навіть не було грошей на зворотний шлях, тому що отриману половину грошей з продажу квартири він спустив на подарунки для своєї любові, все подарував і залишився ні з чим і без ночівлі. А його родина не збиралася йому допомагати з цим, адже у них теж не було грошей, щоб вислати хоч би на зворотний квиток Петру…


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *