Євгенія працювала бухгалтером в невеликій будівельній компанії. Офіс знаходився на околиці Києва, в звичайному діловому центрі. Звичний дохід, звичне життя. Проте в її серці завжди палала мрія — заснувати власний бізнес. Ввечері, як і багато її колег, вона вивчала фінансові програми, читала бізнес-літературу та розробляла стратегії для підприємництва.

Одного разу, на виїзному святкуванні з друзями, з’явився Дмитро. Він працював адміністратором в автосалоні, заробляв непогано і вмів добряче догоджати. Романтичні побачення, букети квітів, прогулянки в парку на вихідних — через рік вони одружились.

Перші роки пішли вдало. Євгенія продовжувала кар’єру і самовдосконалення. Відкладала кошти на свій проект. Дмитро ставився до її амбіцій з недовірою: «Нехай вона розважається, головне, щоб вечерю готувала вчасно».

Незабаром в автосалоні почалися проблеми. Продажі знизилися, зарплати скоротили. Dmitro почав повертатися додому з роздратуванням, зриватися на дрібницях. Євгенія не звертала на це уваги, адже отримала підвищення до керівниці фінансового відділу з зарплатою вдвічі більшою, ніж у чоловіка. Це його пригнічувало.

Кожен вечір ставав випробуванням. Дмитро зависав у вітальні з телефоном, навмисно ігноруючи дружину. Якщо вона хотіла поговорити про робочі успіхи, він мрчав і йшов курити на балкон. Коли вона купила новий ноутбук, він гримнув дверима і пішов з друзями. «Ти витрачаєш гроші на нісенітницю?» — насуплено запитав він наступного ранку. «Це мої кошти, Дмитре. Я їх заробила», — вперше відповіла вона. Він швирнув чашку у мийку і пішов на роботу.

Крапкою неповернення стало запрошення на корпоратив. «Дрес-код — святковий. Обов’язкова присутність з чоловіками», — йшло в повідомленні від HR. Євгенія спробувала відмовитися — відчувала, що нічого доброго з цього не вийде. Але Таня Петрівна настояла: «Ти вже представниця компанії, Євгеніє. Маєш відповідати».

Корпоратив проходив у затишному ресторані. Фірма орендувала весь другий поверх — близько тридцяти людей, не рахуючи половинок. Євгенія нервувала; це було її перше свято як керівниці фінансового підрозділу. Вона обрала скромну чорну сукню і туфлі на невеликому каблуці — не любила бути в центрі уваги.

Дмитро весь шлях бурчав. Спочатку через затори, потім про паркування, далі — про те, що краватка давить. Євгенія мовчала — звикла до його настрою останнім часом. З моменту виникнення складнощів в автосалоні він став нестерпним і нервовим.

Вечір розпочався успішно. Генеральний директор Михайло Степанович виголосив промову про досягнення фірми та вручив нагороди кращим працівникам. Євгенії дісталася особлива подяка — за впровадження нової системи обліку фінансів, яка зберегла компанії мільйони.

— А зараз я хочу підняти тост за нашого нового фінансового начальника, — Михайло Степанович підняв бокал. — Євгенія прийшла до нас три роки тому звичайним бухгалтером. Але своїм трудолюбством, інтелектом і цілеспрямованістю довела, що заслуговує більшого. Вітаємо з підвищенням! — він підморгнув.

Всі зааплодували. Головний бухгалтер Таня Петрівна обняла її, прошептавши: «Ти заслужила, дівчино». Колеги щиро усміхались — Євгенію поважали в колективі.

А раптом хтось запитує:

— Яка тепер зарплата у фінансового керівника?

Михайло Степанович, розплившись від напоїв, змахнув рукою:

— Чималенька! Тепер наша Євгенія отримує стільки, скільки деякі заробляють за півроку.

Дмитро, до цього мовчки пережовуючи закуску, раптом випростався. Його обличчя почервоніло — не від сорому, а від люті.

— І чого тут святкувати? — прозвучало його нестримне запитання, щоб усі чули. — Досить просто документи перетасовувати! Я ж в автосалоні…
— Любий, може, не варто? — Євгенія з ніжністю доторкнулася до його рукава.

— Варто! — скинув він її руку. — Чого ви всі перед нею схиляєтеся?

Євгенія помітила, як у нього на щоці здригнулася м’яз — знак невідворотного скандалу. Так дивився він, коли йому стало відомо про пониження в посаді.

— Вважаєте, вона особлива? — його тон був сповнений злості. — Вона просто вміє підігравати керівництву! А я щодня працюю, реалізую автомобілі, борюся з покупцями… — Дмитро, будь ласка, — знову спробувала зупинити його Євгенія.

— І що ж, Дмитро? — він раптово повернувся до неї. — Правда по очах б’є? Посиділа в комфортному офісі, пощелкала клавішами, і вже зірка! — Він схопив бокал, розливши напій. — А я, значить, тепер ніхто? Нуль без палички?

Євгенія буквально фізично відчувала, як колеги за столом червоніють від сорому. Але Дмитра вже не зупинити:

— Може, мені тепер взагалі не працювати, а? Ха-ха! Смішно! У мене ж дружина — молочна ферма! Звук келиха об стіл віддався як постріл. Таня Петрівна поблідла. Михайло Степанович нахмурився. А молодий програміст Сергій, той, що завжди жартував у курилці, раптово встав:

— Ви б вибачилися, пане. Дмитро почервонів ще сильніше:

— Перед ким? Перед нею? — він вказав пальцем в бік Євгенії. — Вона без мене нічого б не досягла! Я її всьому навчив!

— Чому навчив, Дмитре? — Євгенія промовила слова тихо, але всі чомусь замовкли, прислухаючись до неї. — Як мовчати, коли боляче? Як усміхатися, коли несила? Як робити вигляд, що все в порядку?

Вона підвелася, випрямивши сукню:

— Дякую тобі. Щиро дякую. Ти справді багатьом мене навчив. Наприклад, тому, що деяким чоловікам потрібна не дружина, а футболка, щоб витирати об неї ноги. Вона розвернулася і пішла до виходу. За спиною пролунав шум — здається, Сергій таки вдарив Дмитра. Але вона не обернулася.

В таксі вона не плакала. Дивилася у вікно на нічний Київ і замислювалася — як же добре, що не народила йому дитину. Як правильно діяла, продовжуючи працювати на своєму. Як важливо було почути ці слова — «молочна ферма» — щоб нарешті прокинутися і перестати лицемірити.

Євгенія прокинулася о шостій. Голова гуділа не від спиртного, а від думок. Дмитро ще дрімає на дивані. Від нього віяло перегаром. На журнальному столику лежала порожня пляшка коньяку і перевернута рамка з їх весільною фотографією.

Вона вийняла з комори чотири великих сміттєвих мішка. І почала складати його речі.

О дев’ятій пролунав дзвінок у двері. Дмитро почав ворушитися на дивані. — Що… що трапилося? — його збентежене обличчя виражало справжнє здивування. — Замки міняю, — спокійно відповіла Євгенія, відкриваючи двері майстру. — Чому? — Щоб ти сюди більше не повертався.

Він різко сів:

— Ти що, серйозно? Через учорашнє? Я просто перебрав!

— Ні, Дмитре. Не через учорашнє. Твої речі за дверима. Документи я поклала в бічний кишеню сумки. Ключі можеш залишити тут.

Поки фахівець возився із замком, Дмитро мовчки одягався. Біля дверей він обернувся:

— Ти ще пожалкуєш.

— Вже ні, — відповіла Євгенія.

Розлучення пройшло швидко і тихо. Євгенія повністю віддала себе роботі. Дмитро раптово з’явився в офісі без попередження:

— Слухай, справа така… Мене звільнили. Може, візьмеш до себе? Я ж все-таки…

— Колишній чоловік? — Євгенія підняла очі від ноутбука. — Вибач, але у нас тільки жіночий колектив. Корпоративна політика. Він ще постояв хвилину біля дверей:

— Знаєш, я тоді перегрівся. Ти молодець, багато чого досягла…

— Дякую, — вона усміхнулася. — Закрий двері, будь ласка. І резюме можеш надіслати в відділ кадрів, вони всім відповідають.

Зазвонив телефон — її молодша сестра:

— Єсь, ти уявляєш? Мене прийняли! Я тепер теж фінансовий менеджер!

— Вітаю, малюко! — Євгенія усміхнулася. — Готуйся, роботи буде багато.

— Справлюсь! У мене ж є ти — навчиш всьому.

— Навчу, — вона поглянула на фотографію на столі, де вони з сестрою були зовсім маленькі. — Головне — пам’ятай: нікому не дозволяй називати себе молочною фермою.

У слухавці пролунали сміх:

— Так, цьому ти точно навчиш! Слухай, а може, разом щось організуємо? Свій бізнес, а? — Можливо, — Євгенія взяла свою сумку. — Притаранься на вихідні, обговоримо.

Вона вийшла з офісу та попрямувала до метро. Найшли люди — втомлені, похмурі, кожен зі своєю історією. Євгенія знала, що серед них є такі ж, як вона — ті, хто не побоявся почати спочатку. Хто повірив у себе. Хто навчився говорити «ні».

Дома вона перш ніж все зняла туфлі, включила чайник і відкрила ноутбук. Набросила проект нової компанії — спільної з сестрою. Щось просте і необхідне, без надмірностей. Може, бухгалтерські тренінги для початківців? Чи консультації для жінок, які хочуть започаткувати власну справу?

За вікном йшов дощ. Євгенія накинула плед на плечі і усміхнулася своїм думкам. Завтра буде новий день. І він точно буде кращим за попередній.