Оксана поволі йшла вулицею, переставляючи ноги на автопілоті. День видався неймовірно довгим: дві наради, конфлікт із постачальником, звіти, які довелося переробляти через помилку практиканта. До вечора голова гула, а думки плуталися. Оксана мріяла лише про одне — добратися додому, зняти незручні туфлі, прийняти гарячий душ і провалитися у сон.

У сумці завібрував телефон. Оксана неохоче дістала його, припускаючи, що це чоловік Юрко питає, що приготувати на вечерю. Глянувши на екран, жінка з подивом помітила незнайомий номер. Зазвичай Оксана не брала трубку, якщо дзвонили з невідомих номерів, але щось підказувало — треба відповісти.

— Ало, — втомлено промовила Оксана, продовжуючи йти додому.

— Де ти швендяєш, невдахо? Ми вже годину під твоїми дверима стоїмо, їсти хочемо! — роздався в трубці грубий голос.
Оксана зупинилася навіть не як укопана — наче земля під нею розкрилася. Навкруги кипіло життя, люди обходили заціпенілу жінку, поспішаючи по своїх справах, а вона стояла, не вірячи своїм вухам. Цей голос — різкий, з характерними інтонаціями — належав тітки чоловіка, Тетяні Володимирівні.

— Що, вибачте? — перепитала Оксана, сподіваючись, що прослухала.

— Глуха, чи що? — у трубці почулося роздратоване сопіння. — Ми приїхали! Я, твоя свекруха й Сергій. Стоїмо під твоїм під’їздом цілу годину. Ти що, забула?

Оксана розгублено насупилася, намагаючись згадати, про що могла забути. Сьогодні не було ні свят, ні днів народження. Про візит родичів чоловіка ніхто не попередив.

— Тетяно Володимирівно, вибачте, але я не знала, що ви приїдете, — обережно сказала Оксана.

— Як не знала? — обурилася жінка. — Ми з Юрком домовилися ще тиждень тому! Він мав тобі сказати.

Оксана глибоко зітхнула. Чудово, черговий сюрприз від улюбленого чоловіка. Юрко часто «забував» повідомляти важливі речі, щоб не брати на себе відповідальність.

— Юрко мені нічого не говорив, — твердо відповіла Оксана. — Я на роботі затрималася, буду за сорок хвилин.

— За сорок?! — у голосі Тетяни Володимирівни відчувалося неприховане обурення. — Ми голодні, втомилися з дороги! Не можна швидше?

Оксана відчула, як всередині росте роздратування. Родичі чоловіка з’явилися без попередження, хамлять, вимагають, щоб вона все кинула й мчала їх годувати… У голові блиснула думка: «А якби я сьогодні залишилася ночувати у подруги? Або поїхала у відрядження?»

— Послухайте, я не знала про ваш приїзд, — наскільки могла спокійно сказала Оксана. — Дайте мені час добратися до дому.

— Нема в нас часу чекати! — фукнула Тетяна Володимирівна. — Сергій скоро на стіну лізтиме від голоду!

Сергій — це двоюрідний брат чоловіка, тридцятип’ятирічний дідовал, який у свої роки все ще жив з мамою й не вмів приготувати навіть яєшню.

— А де Юрко? — поцікавилася Оксана, відчуваючи, як закипає.

— Звідки я знаю? Не відповідає на дзвінки. Напевно, затримується, — нетерпляче кинула Тетяна Володимирівна. — Так ти їдеш, чи ні?

Оксана відключила дзвінок, не попрощавшись. Серце билося від обурення. Набрала номер чоловіка. Довгі гудки, потім автоАвтомобіль свіжої доставки з їжею, який вона замовила на адресу родичів, мав приїхати за п’ять хвилин, а Оксана йшла додому з легкістю, усміхаючись услід їхнім майбутнім здивованим обличчям.