— Хватить, Олено!!! Хватить!!! – кричав Петро на свою дружину. – Ти вже втомила мене постійно поливати брудом моїх батьків! Братів! Сестру! Скільки можна?!

— Скільки можна?! – трохи тихіше запитала вона. – А їм, значить, можна лізти в наше життя, так? І тобі нічого їм не кажуть?

— Я кажу тільки тоді, коли мені це вже набридло! А мої батьки точно нічого подібного не роблять!

— Нічого подібного?! Вони вже майже рік постійно намагаються або в нашу квартиру потрапити, або грошей витягти, або…

— Нічого такого вони не роблять! А те, що Ваня з Іллею приїжджали до нас – то в них справи в місті були! Що, їм квартиру знімати треба було?

— Уяви собі, нормальні люди так і роблять! Снимають квартиру, номер в готелі, та хоч щось, а не лізуть двома здоровими чоловіками в невелику квартиру чужої сім’ї! Ми живемо не в палацах, де є спеціальні гостьові кімнати! У нас однушка!

— Ой, яка велика проблема! Хоча, так, для тебе це справді проблеми, я вже це зрозумів! У тебе ж немає ні братів, ні сестер, ти росла єдиною, егоїстичною дитиною в сім’ї! А у нас з дитинства усім прищеплювали, що якщо комусь з родини потрібна допомога – інші зобов’язані допомогти, незалежно від обставин…

— Незалежно від чого?! – перебила Олена чоловіка. – Незалежно від розміру квартири? Належно від думки дружини? Належно від того, що я не брала на себе обов’язки прати та годувати трьох чоловіків? Що?!

— Знову ти про це?..

— Хочеш поговорити про інше? Будь ласка! – зло усміхнулася дружина. – Коли ми збирали гроші на іпотеку, твоїй сестрі знадобилися гроші на стоматолога, бо вона рот закривати не вміє й вибила чотири зуби… Що ти зробив? Правильно! Віддав їй наші заощадження! А потім…

— Я ж не все віддав! Чого ти знову кричиш на цю тему?

— Якби ти все віддав, тобі б самові знадобилися ті ж послуги, що і їй! Повір!

Петро засміявся, хоча щойно він був розлючений.

— І як би ти це зробила? – іронічно спитав Петро. – Попросила б тата? Я б і йому…

— З навіщо мені когось просити, якщо в мене це є? – вона зняла зі стільниці сковороду і погрозливо подивилася на чоловіка. – Я б сама впоралася!

— Подивився б я на це! Ти ж перша б і прийняла на себе всі незручності, а потім усе одно почала б жалкувати! Якщо б, звісно, змогла відійти далеко… — додав він тихіше.

— Ось як? «Якщо змогла б відійти далеко»? – запитала Олена спокійніше, але з образою.

— А ти перша почала обурюватися і погрожувати мені! Не треба тепер робити з себе жертву! – відповів він. – Тобі не подобається, що у мене є родичі, яким я допомагаю! Ти постійно кричиш на мене, що я, мовляв, щось забираю у сім’ї! Але вони теж моя сім’я! Не моя провина, що ти цього не розумієш!

— А я тобі хто? Так… Прислуга? Домогосподарка з постільними зобов’язаннями? Хто?

— Як «хто»? Ти моя дружина! А я твій чоловік! Так що опусти це зараз, а то наш шлюб справді довго не витримає! – він вказав на сковороду, яку Олена досі тримала в руці, бажаючи вдарити чоловіка, і опустив її вниз.

— Але я вже не відчуваю себе твоєю дружиною, Петре! Маю таке відчуття, що ти на мені одружився, щоб самій іпотеку не брати і щоб у тебе вдома був цілий сервіс для тебе і твоїх ненаситних родичів!

— Не вигадуй дурниць! Я тебе люблю, хоч в тебе явно щось із головою не так, але все ж…

— І хто винен, що в мене нервові зриви останнім часом? Хто до цього довів? Я?

— Як ти хочеш сказати, що це я зробив? – здивувався він і навіть трохи образився.

— Ти і твої родичі, яких ти постійно ставиш вище за мене! Я просто хочу, щоб ніхто не ліз у наше життя, щоб у нас була нормальна сім’я! Щоб діти, нарешті, у нас були! А ти…

— А я, можна подумати, цього не хочу, так?!

— По всій видимості: ні!

— Хватит знову вигадувати всяку чушь, Олено! Ти забиваєш собі голову цим, а потім у тебе всі винні: і я, і мої родичі! А сама ти так усе робиш!

— Звісно… Це я винна в тому, що ти так і не зрозумів, що СВОЯ сім’я важливіше всього! А вся інша родина… Вони так і залишаються рідними людьми, але вони вже не твоя сім’я!

— О, дійсно! Не треба мені тут пояснювати цю нісенітницю, добре?! Вони, як були моєю сім’єю, так і залишаться! Якщо тобі щось не подобається, Олено, то, може…

— Що?

— Нічого!!! – знову закричав на дружину Петро. – Відстань від мене, нарешті! Достала вже!

Він, розлючений, вийшов з кухні, залишивши дружину саму.

Спершу Олена хотіла піти за ним, але потім не пішла. Розуміла, що цей скандал не закінчиться, і все може закінчитися навіть розлученням. Хоча про це вона іноді, час від часу, думала. Втомилася просто боротися за незалежність своєї сім’ї, відбиватися від набридливих родичів Петра. А він тільки злився на Олену за це, адже для нього було нормально, що його майже кожні вихідні тягли з дому, щоб він приїхав у село до матері з батьком, щоб він постійно допомагав своїм молодшим братам і старшому, а ще і сестрі іноді спонсорував. Адже тільки Петро з усієї родини переїхав жити в місто, всі інші залишилися в селі. А всі решта, як стерв’ятники, постійно кружляли навколо нього та його сім’ї, намагаючись якомога більше відкусити від неї, і Петро не міг їм ніколи відмовити, віддаючи все, що міг. Іноді Олені здавалося, що якщо хтось із його братів попросить її для користування, він і в цьому їм не відмовить. Вони ж СІМ’Я!

Через майже місяць після цього скандалу, Петро знову збирався їхати до батьків рано вранці, поки Олена ще спала. Але не встиг виїхати, як вона прокинулась і запитала:

— І куди ти зібрався в таку рань?

— Ой… Я тебе розбудив, так? Вибач… Я скоро повернуся!

— Але ти не відповів на моє питання! – вимагала дружина.

— Я… Мама подзвонила, Олено! Треба терміново їхати, я завтра до обіду повернуся додому! – спершу він трохи запинався, але потім його голос набрав упевненості, щоб дружина не подумала, що він сумнівається в цій поїздці і його можна переубедити.

— В якому сенсі?! – розлючено запитала вона. – До якого обіду? Ми ж сьогодні з тобою планували піти на концерт! Ми купили квитки за місяць! Ти зовсім уже…

— Іди з кимось іншим! Не роби з мухи слона!

— З ким?!

— Та хоч з ким! Мені ж яке діло? Візьми когось з подруг! Підіть, розважтеся! А я… Там термінова справа вдома, і я не можу її пропустити!

— Яка?

— Не важливо!

— Яке діло, Петре?! – ще більше розлютилася дружина.

— Приїхала подруга Юлі! Вона вже багато років була частиною нашої родини, поки не виїхала жити до Москви! І от вона повернулася, і у нас запланований сімейний вечір! Мама вчора майже вночі мені зателефонувала, коли ти вже спала, і розповіла мені!

— Це, випадково, не та подруга, за якою ви всією родиною ходили?

— Що? Про що ти говориш?

— Ну, я кажу тобі про ту жінку, з якою ти зустрічався майже три роки, і яка тебе зрештою залишила! Це вона?!

Петро зрозумів, що дружина вже про все здогадалася, і приховувати це далі немає сенсу.

— Так! Так, це вона! – нарешті зізнався він, важко зітхаючи.

— І ти зараз залишаєш мене одну вдома, щоб поїхати і з нею зустрітися? – акуратно запитала Олена.

— Я ж кажу, мама подзвонила! У нас там сімейне зібрання! Обід і все таке! Воно само так вийшло, Олено! Я ж не можу мамі відмовити! Тим більше, коли вдома така подія…

— Ось і біжи назад під спідницю до своєї матері, вона тобі швидко нову дружину знайде, яка буде догоджати всій вашій родині! Хоча, вже, мабуть, знайшла!

— От знову ти починаєш! Ніхто мені нікого не шукав і не знайшов, Олено! Просто тобі ніколи не зрозуміти, що таке справжня родина і як всі її члени мають підтримувати один одного!

— Так? Ось тільки я чомусь не помітила, щоб хтось з твоєї родини підтримував нас! Всі тільки намагаються нас витиснути до останнього! А тепер ще й твою стару подругу знову під тебе підставляти будуть!

— Нічого такого там не буде, не треба вигадувати! – виправдовувався Петро. – І я не бачу нічого поганого, щоб зустрітися зі старою знайомою, яка…

— Стара знайома?! – обурилася Олена на таке визначення. – Так це ж твоя колишня, яка просила тебе і за якою ти сумував, навіть коли вже зі мною зустрічався! «Стара знайома»! А я тоді хто? Просто пройшла повз?

— Ну якщо я твій чоловік, то чому я не запрошений на цей «сімейний обід», а твоя колишня буде там?

— Тому що її там всі люблять, а ти всіх дратуєш, як і мене зараз!!! – закричав Петро у відповідь, адже його вже дістали ці запитання і підозри Олени.

— Ось як? – тихо запитала вона. – Ну… Що ж… Їдь…

— Що? От так просто? І навіщо ти мені тоді голову морочила? – не зрозумів він такої реакції з боку дружини.

— Тому що тепер все стало на свої місця, Петре! – відповіла вона. – Їдь до своєї справжньої сім’ї, до своєї коханої, яка для тебе явно дорожча за мене! Їдь! Я більше не буду тебе зупиняти, влаштовувати скандали та істерики! Мені це більше не потрібно!

— Я не зрозумів! Куди ти це ведеш?

— А до того, що з мене вистачить цих принижень!

— Так принижуєшся тільки ти, коли починаєш істерити, Олено! Ти ж сама в цьому винна! Тебе ніхто не змушував так робити! А якби ти була більш нормальною, як подруга Юлі, тебе б теж прийняли в нашу родину! Якби ти була більш щирою, завжди мені допомагала, не відмовляла у реальній допомозі! Але ти, як я говорив, класичний приклад єдиної дитини в родині! Тобі ніколи цього не зрозуміти!

— Так, ні, Петре! Мені, навпаки, усе зрозуміло тепер! Це я раніше думала, що стану для тебе важливою, але тепер ясно, що у тебе вже є дами серця! Це твоя мама, сестра і… — вона хотіла додати до цього списку ще й подругу його сестри, але вирішила сказати по-іншому. – І дама серця у тебе також тепер є! А я просто подам на розлучення, щоб більше не бути пов’язаною з вашою ненормальною родиною! Досить цього для мене! Хватить!

— В сенсі? – запитав Петро з острахом.

— В прямому! Збирайся, не відволікайся, треба ж бути на висоті перед новоявленою москвичкою! А то вона не «западёт» на тебе знову і не забере тебе, таку красуню, до Москви! А що тоді будуть робити твої родичі? Кому вони будуть їздити туди?

— Лише спробуй подати на розлучення! – озлобився Петро. – Я тоді…

— І що ти мені зробиш? Якимось чином помститися? Так будь ласка! Твоя родина мене ненавидітиме? Це вже і так є!

— Я тебе просто в порошок сотру, Олено! Так що…

— Валі і в порошок стирай ту, до якої ти зараз збираєшся йти! А до мене ти більше не маєш жодного стосунку! Все!

І лише вона це договорила, як Петро раптом схопив дружину за горло і придавив до ліжка. Олена не могла ні закричати, ні щось сказати, взагалі нічого. Їй навіть дихати було важко.

— Я сказав: лише спробуй подати на розлучення! Я не збираюся ділити цю квартиру і брати ще якісь іпотеки! Так що або ти замовкаєш і йдеш на свій концерт ввечері, або я прямо зараз тебе придушу, а коли повернуся, викличу поліцію і скажу, що мене вдома не було, а коли я повернувся, то знайшов твою недобиту тушу! Уяснила?

Але Олена нічого не могла відповісти, як би вона не намагалася. І тут задзвонив телефон чоловіка. Він відпустив дружину, щоб відповісти, а вона в цей час швидко схопила вазу з тумбочки і вдарила його по голові.

Від удару Петро знепритомнів, і Олена одразу ж подзвонила в поліцію, розповіла, що чоловік душив її, і вона вдарила його. Інспектори прибули на диво швидко, оскільки думали, що дружина вбила чоловіка. Але виявилось, що просто «вимкнула».

Коли почулися дверні дзвінки, Петро прокинувся, але не знав, що це поліція, і кинувся на дружину, яка в цей момент відкрила вхідні двері. На цьому він і попався. Він не встиг завдати більше ніяких травм Олені, але дуже намагався, вириваючись з рук поліцейських і навіть намагаючись кидатися на них, тож на сімейний обід він точно не відправиться, у нього буде інша зустріч…

А Олена, скориставшись тим, що Петра забрали на деякий час у відділення поліції, вже за день встигла зафіксувати побої на шиї, написати заяву на чоловіка і подати на розлучення з поділом майна.

Також вона зібрала вдома всі свої речі і домовилася з подругою пожити трохи у неї. Та з чоловіком і дітьми все одно на тижні планували поїхати у відпустку, тож вона нікого не буде стесняти, ще й пригляне за квартирою. За котом і собакою вона все одно повинна була потім доглядати, так що так буде навіть простіше.

А до приїзду своєї подруги вона вже була розлучена, майно ще, звісно, не було поділене до кінця, але Олена зняла квартиру та перевезла туди свої речі. А Петро був наберезі від ярості, що дружина зробила все те, чого він так боявся, а ще пропустив довгоочікувану зустріч з коханкою всього свого життя і навіть мельком її не побачив.

Після того, як все майно поділили, нарешті, Петро вирушив до Москви до подруги своєї сестри, але виявилося, що там він нікому не потрібен і що у тієї дівчини дуже серйозні стосунки і все наближається до весілля, а його навіть переночувати не пустили в підсумку, тому що хлопець цієї дівчини чітко сказав: НІ!

От і залишився Петро без жодної рідної душі в величезному місті, якого не знав, і в нього навіть не було грошей на зворотний шлях, бо отриману половину грошей з продажу квартири він спустив на подарунки для свого кохання, все подарував і залишився ні з чим і без ночівлі. А його родичі йому допомагати не збиралися, адже у них також не було грошей, щоб викупити хоча б на зворотний квиток Петру…