— Хватить, Олено!!! Хватить!!! – кричав Петро на свою дружину. – Ти вже набридла постійно лити бруд на моїх батьків! Братів! Сестру! Скільки можна?!

— Скільки можна?! – трохи тихіше запитала вона. – А їм, значить, можна постійно лізти в нашу сім’ю, так? І ти їм нічого не кажеш, так?

— Я кажу лише тоді, коли мене все це вже дістало! А мої батьки не роблять нічого подібного, це точно!

— Нічого подібного?! Вони вже майже рік лише й мріють про те, щоб потрапити до нашої квартири або вивудити у нас гроші, або…

— Нічого такого вони не роблять! А те, що Ваня з Іллею приїжджали – так у них справи були в місті! Що, їм квартиру знімати треба було?

— Уяви собі, нормальні люди так і роблять! Снимають квартиру, номер у готелі, хоч що-небудь, а не лізуть двома здоровими мужиками в маленьку квартиру чужої родини! Ми тут не в палаці живемо!

— Ой, теж мені, проблема! Хоча так, для тебе це все проблеми, я вже зрозумів! У тебе ж нема ні братів, ні сестер, ти виросла єдиною дитиною в сім’ї! А ось у нас з дитинства вбивали в голови, що якщо комусь з родини потрібна допомога – інші зобов’язані допомогти, незалежно…

— Незалежно від чого?! – перебила Олена чоловіка. – Незалежно від розмірів квартири? Незалежно від думки дружини? Незалежно від того, що я не нанімалась тут стирати й годувати трьох мужиків? Що?!

— Знову ти про це?..

— Хочеш про інше? Так, будь ласка! – зловтішно усміхнулась дружина. – Коли ми збирали гроші на іпотеку, твоїй сестричці знадобилися гроші на стоматолога, бо вона рот закривати не вміє і їй повибивали там чотири зуби… Ти що зробив? Правильно! Віддав їй наші заощадження! А потім…

— Я ж не все віддав! Чому ти знову про це кричиш?

— Якби ти все віддав, тобі б знадобилися такі ж послуги, як і їй! Повір!

Петро засміявся від почутого, хоча ще мить тому стояв злий, як чорт.

— І як би ти це зробила? – крізь сміх запитав Петро. – Папочку свого попросила? Так я б і йому…

— Зачем мені когось просити, якщо в мене є це? – вона підняла з плити сковороду і загрозливо глянула на чоловіка. – Так що сама б впоралась!

— Подивився б я на це! Ти ж перша б їй по саме «не хочу» відхопила, а потім би все ж таки на мене скаржилась! Якщо б, звичайно, змогла далеко втекти… — додав він трохи тихіше.

— От як? «Якщо б зуміла далеко втекти»? – більш спокійно, але з образою запитала Олена.

— Так ти перша почала возмущатися і погрожувати мені! Тож не треба зараз з себе жертву корчити! – відповів він. – Тобі не подобається, що в мене є рідні й близькі, яким я допомагаю! Ти постійно крикочеш, що я, бачите, від родини щось відриваю! Так і вони також моя родина! Не моя вина, що ти цього не розумієш!

— А я тобі взагалі хто? Так… Прислуга? Домашня робітниця з подружніми втіхами? Хто?

— Як «хто»? Ти моя дружина! А я твій чоловік! Так що залишмо це зараз, а то наш шлюб реально недовго протримається! – він вказав пальцем на сковороду, яку Олена досі тримала в руці, бажаючи вдарити чоловіка, і опустив її вниз.

— Тільки я вже не відчуваю себе твоєю дружиною, Петре! Таке відчуття, що ти на мені одружився, аби іпотеку самому не брати, і щоб у тебе вдома був повний комплекс послуг для тебе та твоєї незліченної родини!

— От дурниці не вигадуй, будь ласка! Я люблю тебе, хоч у тебе явно щось із головою, але все ж…

— Так, а хто винен, що у мене істерика на істерії останнім часом? Хто до цього довів? Я?

— А ти хочеш сказати, що це я зробив? – здивувався він і навіть трохи образився.

— Ти і твої родичі, яких ти постійно ставиш вище за мене! Я просто хочу, щоб ніхто не ліз у наше життя, щоб у нас була нормальна сім’я! Щоб діти, нарешті, були! А ти…

— А я, можна подумати, цього не хочу, так?!

— По всій видимості: ні!

— Хватить знову вигадувати всяку нісенітницю, Олено! Ти забиваєш собі голову цим, а потім ти всі навколо винні: і я, і мої рідні! А сама так робиш!

— Звісно… Це я винна в тому, що ти так і не зміг усвідомити, що СВОЯ сім’я важливіша за все інше! А всі решта родичі… Вони так і залишаються рідними людьми, так, але вони вже не твоя сім’я!

— Зараз ось, ага! Не треба мені тут наливати всю цю нісенітницю, добре?! Вони, як були моєю сім’єю, так і залишаться! А якщо тобі щось не подобається, Олено, так, може…

— Що?

— Нічого!!! – знову закричав на дружину Петро. – Відчепись від мене, зрештою! Достала вже!

Він, розсердившись, вийшов з кухні, залишивши там дружину одну.

Олена спочатку хотіла за ним піти, але не пішла. Розуміла, що цей скандал не закінчиться, і все може завершитися взагалі розлученням. Хоча про це вона іноді, не-не та й подумувала. Втомилася просто боротися за незалежність своєї сім’ї, відбиватися від настирливих родичів Петра. А він тільки злився на Олену за це, адже для нього було нормально, що його майже кожні вихідні витягували з дому, щоб він приїхав у село до матері з батьком, щоб він постійно допомагав своїм молодшим братам і старшому, а крім них ще й сестру свою спонсорував час від часу. Адже тільки Петро з усієї родини переїхав жити в місто, всі інші так і залишилися в селі. А всі решта, як коршуни, постійно так і вились навколо нього і його сім’ї, намагаючись по максимуму відщипнути собі шматок від неї, а Петро не міг їм ніколи відмовити і віддавав усе, що міг. Іноді Олена здавалася, якщо хтось з його братів попросить у нього її для користування, він і в цьому їм не відмовить. Вони ж СІМ’Я!

Через майже місяць після цієї сварки Петро в черговий раз збирався їхати до батьків рано вранці, поки Олена ще спала. Але не встиг він виїхати, як вона прокинулася і запитала:

— І куди ти зібрався так рано?

— Ой… Я тебе розбудив, так? Пробач… Я скоро приїду!

— Але ти не відповів на моє запитання! – вимагально повторила дружина.

— Я… Мама подзвонила, Олено! Приехати треба срочно, я завтра до обіду приїду додому! – спочатку почав трохи заїкатися Петро, але потім його голос набув більшої впевненості, щоб дружина не подумала, що він сумнівається у цій поїздці і його можна переубедити.

— В якому сенсі?! – роздратовано запитала вона. – До якого обіду? Ми ж сьогодні з тобою планували іти на концерт! Ми квитки за місяць взяли! Ти вже зовсім…

— Сходи з кимось іншим! Не роби з мухи слона!

— З ким?!

— Так хоч з ким! Мені-то що? Вон якусь з подружок своїх бери! Сходіть, розважтесь! А я… Там справа термінова вдома, і я не можу її пропустити!

— Яка?

— Не важливо!

— Яка, чорт, справа, Петре?! – усе більше й більше розгнівалася дружина на нього.

— Приехала подруга Юлі! Вона, як член нашої сім’ї була багато років, поки не поїхала в Київ жити! І от вона приїхала, і у нас намічається сімейний вечір! Мама вчора поки ти спати лягла, майже вночі мені подзвонила і розповіла мені!

— Це, випадково, не та подруга, за якою ви всім своїм гуртом табуном ходили?

— Що? Про що ти?

— Я кажу тобі про ту бабу, з якою ти зустрічався майже три роки, і яка тебе зрештою кинула! Це вона?!

Петро зрозумів, що дружина вже про все здогадалася, і приховувати це далі немає ніякого сенсу.

— Так! Так, це вона! – зізнався він нарешті, тяжко зітхнувши.

— І ти зараз залишаєш мене одну вдома, щоб з’їздити і з нею побачитися? – обережно запитала Олена.

— Так кажу ж, мама подзвонила! У нас там сімейне зібрання! Вечеря і все таке! Так що, воно само так вийшло, Олено! Я ж не можу мамі відмовити! Тим більше, коли вдома таке свято…

— Ось і біжи назад під спідницю до своєї матусі, вона тобі швидко нову дружину знайде, яка буде угоджати всій вашій родині! Хоча вже знайшла!

— От що ти знову починаєш? Нікому мені ніхто не шукав і не знаходив, Олено! Просто тобі ніколи не зрозуміти, що таке справжня сім’я і як всі її члени повинні один одного підтримувати!

— Так? Ось тільки я якось не помітила, щоб тебе чи нас хоч хтось підтримував! Усіх тільки й намагаються нас висмоктати до суха! А тепер ще й твою колишню подругу під тебе підкладають знову!

— Нічого такого там не буде, не треба вигадувати! – виправдовувався Петро. – І я не бачу нічого поганого, щоб зустрітися зі старою знайомою, яка…

— Старою знайомою?! – обурилася такому опису Олена. – Та це твоя колишня, яка просила тебе, і за якою ти сох ще й коли вже зо мною зустрічався! «Стара знайома»! Ага, блін! А я тоді хто? Так, просто, повз проходила?

— Ну раз вже я твоя дружина, то чому я не запрошена на цю «сімейну вечерю», а твоя колишня там буде?

— Тому що її там усі люблять, а ти всіх бесиш, як і мене зараз!!! – закричав Петро у відповідь, оскільки його вже дістали ці запитання та підозри Олени.

— От як? – тихо запитала вона. – Ну… Що ж… Їдь…

— Що? Отак просто? І навіщо ти мені тоді мозок виносила? – не зрозумів він такої відгукливості з боку дружини.

— Так тому що тепер все встало на свої місця, Петре! – відповіла йому Олена. – Їдь до своєї справжньої сім’ї, до своєї коханої, яка для тебе явно дорожче за мене! Їдь! Я більше не буду тебе зупиняти, влаштовувати скандали та істерики! Мені це більше ні до чого!

— Я не зрозумів! Ти до чого зараз ведеш?

— Так до того, що з мене вистачить цих принижень!

— Так принижуєшся тільки ти, коли істерити починаєш, Олено! Ти ж сама в цьому винна! Тебе ніхто не змушував так робити! А була б ти більш нормальною, вон як подруга Юлі, тебе б теж прийняли в нашу сім’ю! Якби ти була більш відкритою, завжди б зі мною їздила б, ніколи б у допомозі не відмовила, яка насправді потрібна! Але ти ж, як я і казав, класичний приклад єдиної дитини в сім’ї! Тобі ніколи цього не зрозуміти!

— Так ні, Петре! Мені якраз-таки все стало зрозуміло! Це я раніше думала, що стану для тебе кимось важливим, але тепер зрозуміло, що в тебе вже є дами серця! Це твоя мати, сестра і… — вона хотіла додати до цього списку ще й подругу його сестри, але вирішила сказати інакше. – І дама перцю у тебе теж тепер є! А я просто подам на розлучення, щоб більше ніяк не бути пов’язаною з вашою ненормальною сімейкою! Хватить цього з мене! Хватить!

— В якому сенсі? – запитав налякано Петро.

— Так в прямому! Збирайся, не відволікайся, треба ж бути на висоті перед новоявленою киянкою! А то вона не «западе» на тебе знову і не забере тебе, красеня такого, до себе в Київ! А що ж будуть тоді робити твої родичі? До кого вони будуть їздити туди?

— Тільки спробуй подати на розлучення! – озлобився тут же чоловік. – Я тоді…

— І що ти мені зробиш? Якось мстити будеш? Так будь ласка! Твоя сімейка мене возненавидить? Так це вже і так є!

— Я тебе просто в порошок сотру, Олено! Так що…

— Вали і в порошок стирай ту, до якої тут збираєшся зараз! А до мене ти більше ніякого відношення не маєш! Все!

І тільки вона це договорила, як Петро раптом схопив дружину за горло і притиснув до ліжка. Олена не могла ні закричати, ні щось сказати, взагалі нічого. Їй навіть дихати було важко.

— Я сказав: тільки спробуй подати на розлучення! Я не збираюся ділити цю квартиру і брати ще якісь іпотеки! Так що або ти затихаєш і йдеш на свій концерт ввечері, або я прямо зараз тебе придушу, а коли приїду, виклику поліцію, скажу, що мене взагалі не було вдома, а коли приїхав, то знайшов твою смердючу тушку! Уяснила?

Але Олена не могла нічого відповісти, як вона не намагалася. І тут зазвонив телефон чоловіка. Він відпустив дружину, щоб взяти трубку, а вона за цей час швидко вихопила вазу з тумбочки і вдарила його по голові.

Від удару Петро втупився, і Олена швидко зателефонувала в поліцію, розповіла, що чоловік душив її, і вона його вдарила. Службовці приїхали на диво швидко, адже думали, що дружина вбила чоловіка. Але виявилось, що просто «вимкнула».

Коли почувся дверний дзвінок, Петро прокинувся, але не знав, що це поліція, і кинувся на дружину, яка саме тільки-но відкрила вхідні двері. На цьому він і попався. Він не встиг нанести більше ніяких ушкоджень Олені, але зате він дуже намагався, виривався з захватів поліцейських і навіть намагався кидатися на них, так що на сімейну вечерю він точно не відправиться, у нього буде інше побачення…

А Олена, скориставшись тим, що Петра забрали на якийсь час у відділення поліції, практично за цей день встигла зняти побої з шиї, написати заяву на чоловіка і подати на розлучення з розподілом майна.

А також вона зібрала вдома всі свої речі і домовилась з подругою пожити трохи у неї. Та з чоловіком і дітьми все одно на тижні збиралися в відпустку поїхати, так що вона нікого не буде стесняти і ще пригляне за квартирою. За котом та собакою вона все рівно мала займатися потім, так що так буде навіть простіше.

А до приїзду своєї подруги вона вже була розведена, майно ще, звичайно, не було поділено до кінця, але Олена зняла собі квартиру і перевезла туди свої речі. А Петро був поза себе від люті, що дружина зробила все те, чого він так боявся, а ще пропустив довгоочікуване побачення з любов’ю всього його життя і навіть мельком її не побачив.

Після того, як все майно поділили, нарешті, Петро поїхав в Київ до подруги своєї сестри, але виявилося, що там він нікому не потрібен і що у тієї дівчини дуже серйозні стосунки, і все близиться до весілля, а його навіть переночувати не пустили в результаті, бо хлопець тієї дівчини сказав чітке: НІ!

От і залишився Петро без єдиного рідного душі у великому місті, яке не знав, і у нього навіть не було грошей на зворотну дорогу, адже отриману половину грошей з продажу квартири він спустив на подарунки для своєї любові, все подарував і залишився ні з чим і без ночівлі. А його родичі йому допомагати не збирались у цьому, адже у них теж не було грошей, щоб надіслати хоча б на зворотний квиток Петру…