— Досить, Олено!!! Досить!!! – кричав Петро на свою дружину. – Ти вже достала постійно поливати брудом моїх батьків! Братів! Сестру! Скільки можна?!

— Скільки можна?! – запитала вона тихіше. – А їм, значить, можна постійно лізти в наше життя, так? І ти їм нічого не кажеш, так?

— Я кажу тоді, коли мене вже все це дістало! А мої батьки нічого подібного не роблять вже точно!

— Нічого подібного?! Вони вже майже рік намагаються або до нас прийти, або грошей з нас витягнути, або…

— Нічого такого вони не роблять! А те, що Андрій з Миколою приїжджали до нас — так у них справи були в місті! Що, їм квартиру знімати треба було?

— Уяви собі, нормальні люди так і роблять! Скідають квартиру, номер в готелі, та хоч що-небудь, а не лізуть двома здоровими чоловіками в маленьку квартиру чужої сім’ї! Ми тут не в палаці живемо, де є спеціальні гостеві кімнати! У нас однокімнатна!

— Ой, теж мені проблема! Хоча так, для тебе все це проблеми, я вже це зрозумів! У тебе ж немає ні братів, ні сестер, ти росла єдиною егоїстичною дитиною в родині! А от у нас з дитинства прищеплювали, що якщо комусь з родини потрібна допомога – інші зобов’язані допомогти, незалежно…

— Незалежно від чого?! – перебила Олена чоловіка. – Незалежно від розміру квартири? Незалежно від думки дружини? Незалежно від того, що я не нанималася тут перти і годувати трьох чоловіків? Що?!

— Знову ти про це?..

— Хочеш про інше? Так будь ласка! – злісно усміхнулася супутниця. – Коли ми збирали гроші на іпотеку, твоїй сестричці знадобилися гроші на стоматолога, бо вона рот свій закривати не вміє і їй повибивали там чотири зуби… Що ти зробив? Правильно! Віддав їй наші заощадження! А потім…

— Я ж не все віддав! Що ти знову на це кричиш?

— Якщо б ти все віддав, то тобі б потрібні були такі ж послуги, як і їй! Повір!

Петро засміявся, почувши це, хоча тільки що стояв, як чорт, злий.

— І як би ти це зробила? – крізь сміх запитав Петро Олену. – Папочку свого попросила б? Так я б і йому…

— Зачем мені когось просити, якщо у мене є це? – вона схопила з плити сковороду і загрозливо подивилася на чоловіка. – Так що сама б впоралася!

— Подивився б я на це! Ти ж перша б їй та й відібрала по саме «не хочу», а потім би все одно поскаржилася! Якщо б, звичайно, змогла далеко втекти… — додав він тихіше.

— От як? «Якщо б змогла далеко втекти»? – більш спокійно, але з образою, запитала Олена.

— Так ти перша почала обурюватися і погрожувати мені! Так що не треба зараз жертву з себе будувати! – відповів він. – Тобі не подобається, що у мене є рідні і близькі, яким я допомагаю! Ти постійно на мене кричиш, що я, бачите, від сім’ї щось відриваю! Так і вони також мої рідні! Не моя вина, що ти цього не розумієш!

— А я тобі взагалі хто? Так… Прислуга? Домашня робітниця з постільними утехами? Хто?

— Як «хто»? Ти моя дружина! А я твій чоловік! Так що опусти це зараз, а то наш шлюб реально недовго протримається! – він указівним пальцем натиснув на сковороду, яку Олена досі тримала в руці, бажаючи вдарити чоловіка, і опустив її вниз.

— Тільки я вже не відчуваю себе твоєю дружиною, Петре! Таке враження, що ти на мені одружився, щоб іпотеку самотужки не брати і щоб у тебе вдома був повний комплекс послуг для тебе та твоєї необ’єднаної рідні!

— От дурниці не вигадуй, будь ласка! Я тебе люблю, хоч у тебе явно щось із головою вже, але все ж…

— Так, а хто винен, що у мене істерика на істерці в останній час? Хто до цього довів? Я?

— А ти хочеш сказати, що це я зробив? – здивувався він і навіть трохи образився.

— Ти і твої родичі, яких ти постійно ставиш вище мене! Я ж просто хочу, щоб ніхто не ліз в наше життя, щоб у нас була нормальна сім’я! Щоб діти, нарешті, були! А ти…

— А я, можна подумати, цього не хочу, так?!

— По всій видимості: ні!

— Досить знову вигадувати всяку нісенітницю, Олено! Забиваєш собі голову цим, а потім усі навколо винні: і я, і мої рідні! Саме так робиш!

— Звичайно… Це я винна в тому, що ти так і не зміг усвідомити, що СВОЯ сімія важливіша за все інше! А вся інша родня… Вони так і залишаються рідними людьми, так, але вони вже не твоя сім’я!

— Зараз, ага! Не треба мені тут лити всю ту нісенітницю, добре?! Вони, як були моєю сім’єю, так і залишаться! А якщо тобі щось не подобається, Олено, так, може…

— Що?

— Нічого!!! – знову закричав на дружину Петро. – Відстань вже від мене, досить!

Він, розгнівавшись, вийшов із кухні, залишивши там дружину одну.

Олена спочатку хотіла за ним піти, але не пішла. Розуміла, що цей скандал тоді не закінчиться, і все може завершитися взагалі розлученням. Хоча й про це вона іноді, нерідко, але думала. Втомилася просто битися за незалежність своєї сім’ї, відбиватися від докучливих родичів Петра. А він тільки сердився на Олену за це, адже для нього було нормально, що його майже щотижня витягали з дому, щоб він приїхав до батьків в село, щоб він постійно допомагав молодшим братам і старшому, а крім них ще й сестру свою періодично спонсорував. Адже тільки Петро з усієї сім’ї перебрався жити в місто, всі інші так і залишилися в селі. А всі інші, як яструби, постійно так і витися навколо нього і його сім’ї, намагаючись по максимуму відщипнути собі шматок від неї, а Петро ніколи не міг їм відмовити і віддавав все, що міг. Іноді Олені здавалося, якщо хтось із його братів попросить у нього її для користування, він і в цьому їм не відмовить. Вони ж СІМ’Я!

Після майже місяця після цієї суперечки, Петро знову збирався їхати до батьків рано вранці, поки Олена ще спала. Але не встиг він виїхати, як вона прокинулася і запитала:

— І куди ти зібрався так рано?

— Ой… Я тебе розбудив, так? Прости… Я незабаром приїду!

— Але ти не відповів на моє запитання! – вимогливо повторила дружина.

— Я… Мама зателефонувала, Олено! Приехать потрібно терміново, я завтра до обіду до дому приїду! – спочатку почав трішки запинатися Петро, але потім його голос став впевненішим, щоб дружина не подумала, що він сумнівається в цій поїздці і його можна переубедити.

— В сенсі?! – роздратовано запитала вона. – До якого обіду? Ми ж сьогодні з тобою збиралися піти на концерт! Ми квитки за місяць взяли! Ти зовсім вже…

— Сходи з кимось іншим! Не роби з мухи слона!

— З ким?!

— Так хоч з ким! Мені-то що? Вон, когось із подруг своїх візьми! Сходіть, розваги! А я… Там справа термінова вдома, і я не можу її пропустити!

— Яке?

— Не важливо!

— Яке, блин, діло, Петре?! – все більше і більше злилася дружина на нього.

— Прийшла подруга Юлі! Вона, як член нашої родини, була багато років, поки не поїхала жити в Київ! І ось вона приїхала, і у нас намічається сімейний вечір! Мама вчора майже вночі мені подзвонила, коли ти спати лягла, і розповіла мені!

— Це, випадково, не та подруга, за якою ви всім своїм колгоспом на гурт ходили?

— Що? Про що ти?

— Ну, я кажу тобі про ту бабу, з якою ти зустрічався майже три роки, і яка тебе в підсумку кинула! Це вона?!

Петро зрозумів, що дружина вже про все здогадалася, і сховати це далі вже немає сенсу.

— Так! Так, це вона! – зізнався він, нарешті, важко зітхнувши.

— І ти зараз кидаєш мене одну вдома, щоб з’їздити і зустрітися з нею? – обережно запитала Олена.

— Так я ж кажу, мама подзвонила! У нас там сімейна нарада! Вечеря і все таке! Так що, воно само так вийшло, Олено! Я ж не можу мамі відмовити! Особливо, коли вдома таке свято…

— Ось і біжи назад під спідницю до своєї мамочки, вона тобі швидко нову дружину знайде, яка буде догоджати всьому вашому сімейству! Хоча вже знайшла!

— От що ти знову починаєш? Нікому мені ніхто не шукає і не знайшов, Олено! Просто тобі ніколи не зрозуміти, що таке справжня сім’я і як усі її члени мають один одному допомагати!

— Так? Ось тільки я якось не помітила, щоб тебе чи нас хоч хтось підтримував! Всі тільки й намагаються нас висушити до суху! А тепер ще й твою стару подругу під тебе підкладуть знову!

— Нічого такого там не буде, не треба вигадувати! – виправдовувався Петро. – І я не бачу нічого поганого, щоб зустрітися зі старою знайомою, яка…

— Стара знайома?! – обурилася такому опису Олена. – Так це твоя колишня, яка тебе просила і по якій ти сох ще й коли вже зі мною зустрічався! «Стара знайома»! Ага, блин! А я тоді хто? Так, просто, мимо проходила?

— Ну раз вже я твій чоловік, то чому я не запрошений на цей «сімейний ужин», а твоя колишня там буде?

— Тому що її там всі люблять, а ти всіх дістаєш, як і мене зараз!!! – закричав Петро в відповідь, бо його вже дістали ці запитання та підозри Олени.

— От як? – тихо запитала вона. – Ну… Що ж… Їдь…

— Що? От так просто? І навіщо ти мені тоді мозок виносила зараз? – не зрозумів він такої чуйності з боку дружини.

— Так тому, що тепер все стало на свої місця, Петре! – відповіла йому Олена. – Їдь до своєї справжньої сім’ї, до своєї улюбленої жінки, яка для тебе явно дорожча за мене! Їдь! Я більше не буду тебе зупиняти, влаштовувати скандали і істерики! Мені це більше не потрібно!

— Я не зрозумів! Ти до чого зараз ведеш?

— Так до того, що з мене достатньо цих принижень!

— Так принижуються лише ти, коли істерити починаєш, Олено! Ти ж сама в цьому винна! Тебе ніхто не змушував так робити! А була б ти більш нормальною, вон як Юліна подруга, тебе б теж прийняли в нашу сім’ю! Якби ти була більш чуйною, завжди б їздила зі мною, в допомозі ніколи б не відмовляла, яка реально потрібна! Але ти ж, як я і казав, класичний приклад єдиної дитини в родині! Тобі ніколи цього не зрозуміти!

— Так ні, Петре! Мені як раз все зрозуміло тепер! Це я раніше думала, що стану для тебе кимось важливим, але тепер ясно, що у тебе вже є дами серця! Це твоя мати, сестра і… — вона хотіла додати до цього списку ще й подругу його сестри, але вирішила сказати інакше. – І дама серця у тебе також тепер є! А я просто подам на розлучення, щоб більше ніяк не бути пов’язаною з вашим ненормальним сімейкою! Досить цього з мене! Досить!

— В сенсі? – перелякано запитав Петро.

— Так в прямому! Збирайся, не відволікайся, треба ж бути на висоті перед новоявленою киянкою! А то вона не «западє» на тебе знову і не забере тебе, красунчика такого, до Києва! А що ж будуть тоді робити твої родичі? До кого вони будуть їздити туди?

— Тільки спробуй подати на розлучення! – озлобився тут же чоловік. – Я тоді…

— І що ти мені зробиш? Як-то мстити будеш? Так будь ласка! Твоя сім’я мене возненавидить? Так це вже й так є!

— Я тебе просто в порошок сотру, Олено! Так що…

— Іди і в порошок стривай ту, до якої зараз збираєшся! А до мене ти більше ніякого відношення не маєш! Все!

І тільки вона це договорила, як Петро тут же схопив дружину за горло і придавив до ліжка. Олена не могла ні закричати, ні щось сказати, взагалі нічого. Їй навіть дихати було важко.

— Я сказав: тільки спробуй подати на розлучення! Я не збираюся ділити цю квартиру і брати ще якісь іпотеки! Так що або ти затикаєшся і валиш на свій концерт ввечері, або я прямо зараз тебе придушу, а коли приїду, викличу поліцію, скажу, що мене взагалі вдома не було, а коли приїхав, то знайшов твою дурно пахнучу тушку! Зрозуміла?

Але Олена не могла нічого відповісти, як не намагалася. І тут зазвонив телефон чоловіка. Він відпустив дружину, щоб взяти трубку, а вона в цей час швидко схопила вазу з тумбочки і вдарила його по голові.

Від удару Петро втратив свідомість, і Олена відразу ж зателефонувала в поліцію, розповіла, що чоловік душив її і вона його вдарила. Співробітники приїхали на диво швидко, бо думали, що дружина вбила чоловіка. Але виявилося, що просто «вимкнула».

Коли задзвонив дверний дзвінок, Петро прокинувся, але не знав, що це поліція, і кинувся на дружину, яка якраз тільки відкрила вхідні двері. На цьому він і попався. Він не встиг завдати більше ніяких ушкоджень Олені, але, зате, дуже намагався, виривався з захоплень поліцейських і навіть намагався кидатися на них, так що на сімейну вечерю він точно не відправиться, у нього буде інше свідчення…

А Олена, скориставшись тим, що Петра забрали на якийсь час у відділення поліції, практично за цей день встигла зняти побої з шиї, написати заяву на чоловіка і подати на розлучення з розподілом майна.

А також вона зібрала вдома всі свої речі та домовилася з подругою пожити трохи в неї вдома. Та з чоловіком і дітьми все одно на тижні збиралися в відпустку поїхати, так що вона нікого не стеснить і ще пригляне за квартирою. За котом і собакою вона все одно повинна була потім піклуватися, так що так буде навіть простіше.

А до приїзду своєї подруги вона вже була розведена, майно ще, звичайно, не було поділено до кінця, але Олена зняла собі квартиру і перевезла туди свої речі. А Петро був поза себе від люті, що дружина зробила все те, чого він так боявся, а ще пропустив довгоочікуване свідчення з любов’ю всього його життя і навіть мельком її не побачив.

Після того, як все майно поділили, нарешті, Петро поїхав до Києва до подруги своєї сестри, але виявилося, що там він був ніким не потрібен і що у тієї дівчини дуже серйозні стосунки і все близиться до весілля, а його навіть переночувати не пустили, зрештою, тому що хлопець тієї дівчини сказав чітке: НІ!

Ось і залишився Петро без єдиної рідної душі в величезному місті, яке не знав, і у нього навіть не було грошей на зворотний шлях, бо отриману половину грошей з продажу квартири він витратив на подарунки для своєї любові, все подарував і залишився ні з чим і без ночівлі. А його рідня йому допомагати не збиралася з цим, адже у них також не було грошей, щоб надіслати хоч би на зворотний квиток Петру…