Євгенія працювала бухгалтером у скромній будівельній компанії. Невеликий офіс на околиці Києва. Середній дохід. Звичне життя. Але в глибині душі завжди жила мрія — відкрити власну справу. Вечорами, як і багато її колег, вона вивчала фінансові програми. Читала бізнес-літературу, розробляла стратегії підприємництва.

Знак долі з’явився у її житті несподівано. Спільні знайомі запросили на святкову подію за містом. Олександр працював адміністратором в автосалоні. Добре заробляв і вмів романтично доглядати. Побачення, букети, кіно на вихідних. Через рік вони одружилися.

Ранні роки були благополучними. Євгенія продовжувала будувати кар’єру і самонавчання. Відкладала гроші на власний проект. Олександр ставився до її захоплення з легким презирством: «Нехай дівчина розважається в ролі бізнесвумен, головне — щоб їсти вчасно».

Незабаром виникли проблеми в автосалоні. Продажі впали. Зарплати зменшились. Олександр почав приходити додому знервованим, дратувався через дрібниці. Євгенія не звертала уваги. Вона якраз отримала підвищення до керівника фінансового відділу, і її дохід був удвічі більшим за зарплату чоловіка. Це його вражало.

Кожен вечір ставав тихим випробуванням. Олександр затримувався в вітальні з мобільним телефоном, навмисно ігноруючи дружину. Якщо вона намагалася обговорити успіхи на роботі, він кривився і йшов на балкон покурити. Коли вона купила новий ноутбук замість старого, він гримнув дверима і пішов до друзів. «Розтратиш фінанси?» — прошипів він наступного ранку. «Це мої фінанси, Олександре. Я їх заробила», — вперше відповіла вона. Він скинув чашку у мийку і пішов на роботу.

Фінальним акордом стало запрошення на корпоратив. «Дрес-код — святковий. Обов’язкова присутність з партнерами», — йшло в листі від HR-відділу. Євгенія спробувала відмовитися — вона вже передчувала негативний результат. Але Тетяна Петрівна наполягла: «Тепер ти представник компанії, дівчино. Потрібно відповідати».

Корпоратив проходив у затишному ресторанчику на Подолі. Компанія орендувала весь другий поверх — три десятки людей, не рахуючи половинок. Євгенія хвилювалася. Це була перша подія, де вона виступала як керівник фінансового підрозділу. Вибрала скромне чорне плаття, взуття без підборів — вона ніколи не прагнула виділятися.

Олександр все дорікав, спочатку через затори на дорозі, потім через відсутність паркомісць, а потім — через те, що краватка тисне. Євгенія мовчала — вже звикла до його настрою за останні місяці. З того часу, як в автосалоні почалися складнощі, він став дратівливим і занепокоєним.

Перед початком вечора все йшло на добре. Генеральний директор Михайло Степанович виголосив промову про успіхи компанії. Вручив нагороди відзначеним співробітникам. Євгенія отримала особливу подяку — за впровадження нової системи обліку фінансів, яка зберегла компанії мільйони.

— А зараз я хочу підняти тост за нашого нового фінансового керівника, — підняв фужер Михайло Степанович. — Євгенія прийшла до нас три роки тому рядовим бухгалтером. Але своїм старанням, розумом та цілеспрямованістю довела, що заслуговує більшого. З підвищенням тебе! І з новою зарплатою! — він підморгнув.

Усі зааплодували. Головний бухгалтер Тетяна Петрівна обняла її, шепнувши: «Заслужила, дівчино». Колеги щиро усміхалися — Євгенію цінували в колективі.

А потім хтось спитав:

— Яка тепер зарплата у фінансового керівника?

Михайло Степанович, розгублений від напоїв, махнув рукою:

— Солідно! Тепер наша Євгенія щомісяця отримує стільки, скільки деякі за півроку не зароблять.

Олександр, до того жуваючи закуски, раптом випрямився. Його обличчя спалахнуло — не від сором’язливості, а від гніву.

— А що тут святкувати? — проголосив він голосно, щоб усі почули. — Подумаєш, документи перенести! От я в автосалоні…
— Любий, може не варто? — обережно торкнулася вона його рукава.

— Варто! — він скинув її руку. — Чому ви всі перед нею схиляєтеся?

Євгенія помітила, як на його щоці задергався м’яз — це був знак настання скандалу. Таке обличчя у нього було, коли він дізнався про пониження.

— Ви думаєте, вона особлива? — його голос звучав із злостю. — Вона просто вміє лестити начальству! А я щодня працюю, продаю автомобілі, змагаюся з покупцями… — Євгенія, будь ласка, — знову спробувала зупинити його вона.

— А що Євгенія? — раптом обернувся до неї. — Правда ріже очі? Пропрацювала в комфортному офісі, постукала по клавіші — і вже зірка! — Він схопив фужер, роняючи напій. — А я, значить, тепер ніхто? Нуль без палички?

Євгенія буквально відчувала, як від сором’язливості стиснулися колеги за столом. Але Олександр вже не міг зупинитися:

— Можливо, мені тепер взагалі не працювати, а? А-ха-ха! Смішно! У мене ж дружина — молочна ферма! Дзвін приладу об тарілку лунав як постріл. Тетяна Петрівна поблідла. Михайло Степанович насупив брови. А молодий програміст Діма, який завжди жартував у курилці, раптом підвівся:

— Ви повинні вибачитися, пане. Олександр ще більше почервонів:

— Перед ким? Перед нею? — вказав він пальцем на Євгенію. — Так вона без мене нічим би не стала! Я її всьому навчив!

— Чому навчив, Олександре? — Євгенія вимовила слова тихо, але всіх чому-то мовчали, слухаючи її. — Як мовчати, коли боляче? Як усміхатися, коли відраза? Як робити вигляд, що все гаразд?

Вона піднялася, розправила сукню:

— Дякую тобі. Щиро дякую. Ти справді навчав мене багатьом речам. Наприклад, тому, що деяким чоловікам потрібна не дружина, а килимок, щоб витирати об нього ноги. Вона розвернулася і пішла до виходу. За спиною чула шум — здається, Діма все-таки вдарив Олександра. Але вона не оглянулася.

У таксі вона не ридала. Дивилася у вікно на нічний Київ і розмірковувала — як же добре, що не народила йому дитину. Яке правильне рішення прийняла, наполігши на своєму і продовживши працювати. Як важливо було почути ці слова — «молочна ферма» — щоб нарешті прокинутися і перестати лицемірити.

Євгенія прокинулася о шостій. Голова гуділа не від алкоголю, а від думок. Олександр ще дрімав у вітальні на дивані, від нього несло перегаром. На журнальному столику лежала порожня пляшка коньяку і перекинута рамка з їхнім весільним фото.

Вона витягнула з комори чотири великі сміттєві мішки. І почала складати його речі.

О дев’ятій пролунав дзвінок у двері. Олександр якраз почав ворушитися на дивані. — Що… що відбувається? — його потягнута особа виражала щиру недоуменість. — Замки змінюю, — спокійно відповіла Євгенія, відкриваючи двері майстру. — Чому? — Щоб ти більше не повернувся сюди.

Він різко сів:

— Ти що, серйозно? Через вчорашнє? Я ж просто перестарався!

— Ні, Олександре. Не через вчорашнє. Твої речі за дверима. Документи я поклала в бічний кишеню сумки. Ключі можеш залишити тут.

Поки спеціаліст працював із замком, Олександр мовчки одягався. Біля дверей він обернувся:

— Ти ж пошкодуєш.

— Вже ні, — відповіла Євгенія.

Розлучення пройшло швидко і мирно. Євгенія повністю поринула у роботу. Олександр несподівано з’явився — прийшов в офіс без попередження:

— Слухай, тут сталася справа… Мене звільнили. Може, візьмеш мене до себе? Я ж все-таки…

— Колишній чоловік? — Євгенія підвела очі від ноутбука. — Вибач, але у нас тільки жіночий колектив. Корпоративна політика. Він ще на хвилину постояв біля дверей:

— Знаєш, я тоді перегнути вияснив. Ти молодець, досягла всього…

— Дякую, — вона усміхнулася. — Закрий двері, будь ласка. А резюме можеш надіслати в кадровий відділ, вони усім відповідають.

Зазвонив телефон — її молодша сестра:

— Єс, уявляєш? Мене прийняли! Я тепер теж фінансовий менеджер!

— Вітаю, малеча! — усміхнулася Євгенія. — Готуйся, роботи буде багато.

— Справлюсь! У мене ж є ти — навчиш всьому.

— Навчу, — вона подивилася на фотографію на столі, де вони з сестрою зовсім маленькі. — Головне — пам’ятай: нікому не дозволяй називати себе молочною фермою.

У телефоні пролунав сміх:

— Так, цьому ти точно навчиш! Слухай, а може, нам разом щось організувати? Свій бізнес, а? — Можливо, — Євгенія взяла сумку. — Приїдь у вихідні, обговоримо.

Вона вийшла з офісу і пішла до метро. Назустріч поспішали люди — втомлені, похмурі, кожен зі своєю історією. Євгенія знала: серед них є такі ж, як вона — ті, хто не побоявся почати з нуля. Хто повірив у себе. Хто навчився говорити «ні».

Дома вона перш за все зняла туфлі, включила чайник і відкрила ноутбук. Набросила проект нової компанії — спільної з сестрою. Щось просте і необхідне, без надмірностей і показухи. Можливо, бухгалтерські тренінги для початківців? Чи консультації для жінок, які вирішили відкрити свій бізнес?

За вікном ішов дощ. Євгенія накинула плед на плечі і усміхнулася своїм думкам. Завтра буде новий день. І він точно буде кращим за попередній.