Хватит стоять у мене на дорозі! ― Олексій розмахнувся, намагаючись ударити дружину.
Катерина вскикнула та закрила обличчя рукою, але Олексій навіть не зміг доторкнутися до неї: їхній син Василь з’явився поруч і схопив батька за руку.
― Не смій чіпати маму!
Олексій суворо подивився на сина й прогорлався. Колись він міг підняти руку й на Василя, але ті часи давно минули. Зараз перед ним стояв не маленький хлопчик, а міцний шестнадцятирічний юнак.
― Дурень! ― все ж кинув Олексій.
― Так, йди ти! ― Василь не залишився в боргу.
Олексій вдарив кулаком по дверній рамі та вийшов за двері. Катерина тихо всхлипнула і закрила обличчя руками. Василь, нахиляючись, почувався незручно, бо ніколи не знав, як поводитися з плачучою мамою, але потім все ж обняв її.
― Ох, Васильчику, як же нам далі жити?..
Василь розумів, що мама питає, що робити з батьком. Той давно пив, і скільки б Катерина не намагалася його уговіарти і не плакала, він раз за разом обирав пляшку замість сім’ї.
― Мам, чому ти просто не підеш від нього? ― похмуро спитав Василь.
― Ти що? Як я можу залишити Олексія? Він же без мене зовсім пропаде!
Катерина махнула рукою, витерла сльози і пішла на кухню — готувати вечерю. Вона знала, що Олексій прийде пізно, а вранці обов’язково буде голодний, і хотіла про нього потурбуватися.
Василю було незрозуміло, чому мати так піклується про батька. Той тільки що накинувся на неї, а вона продовжує це робити. Навіщо? Чому все це? Василь не витримав і зайшов на кухню з похмурим запитанням:
― Мам, у тебе самоповаги зовсім немає?
― В якому сенсі? Синок, це ж мій чоловік! Як я можу його одного залишити? Та й їжу все одно потрібно приготувати. Я обіцяла Олексію, що буду йому вірною дружиною в будь-якій ситуації, і тримаю своє слово.
― Мам, але це ж дурість! Він же своє слово зовсім не дотримується! На весіллі він теж клятви давав! Обіцяв любити тебе і не ображати. І що тепер?
Василь уперто називав Олексія «він» чи по імені, не бажаючи називати його батьком. Хлопець давно вирішив для себе, що батьки не повинні так себе вести.
― Василь, не суди батька так строго. У нього свої проблеми, і він не справляється. Таке буває.
― Мам, це просто виправдання! У всіх є в житті проблеми! Це не означає, що потрібно бити тебе чи мене і пити.
Катерина опустила руки, стоячи біля плити. Вона знала, що син правий і прекрасно все відчуває. Але в той же час не могла змусити себе відступити, піти на розлучення… Їй усе ще здавалося, що трохи терпіння — і чоловік зміниться. Кине пити і почне любити її та Василя. Але такими надіями Катерина жила вже близько десяти років. І що? Чи змінився хоч раз?
― Василь, мені потрібно подумати, ― тихо сказала Катерина.
Василь вважав, що тут і думати немає чого, але сперечатися не став, бачачи, що мама насправді про щось міркує.
Василь пішов по своїх справах. Він знав, що батько ще не скоро повернеться, а значить, за маму можна не переживати. Василь давно звик захищати її, тому це здавалося чимось звичним, хоча він і розумів, що так не має бути. Олексій був небезпечним тільки тоді, коли йому потрібно було випити, а п’яним він не чіпав дружину і сина.
Василь до вечора гуляв з друзями та займався на турніках. Додому йти зовсім не хотілося, хоча вже стемніло і стало прохолодно. Вдень можна було гуляти в футболці, а з настанням темряви приходив і холод.
В тонкому светрі Василь швидко замерз і, нарешті, вирушив додому, вже знаючи, що його там чекає. П’яний батько, що хропе на дивані в залі, і засмучена мама на кухні.
Василь підскочив по сходах і в подиві завмер. Двері були відчинені. Йому це не сподобалося, адже мама завжди закривала двері за батьком. Він щось зробив? Василь стиснув кулаки і зробив крок у прихожу, тихо зачиняючи двері за собою.
― Мам, ти де? Все добре?
Василь увімкнув світло в залі, навіть не думаючи, що може розбудити батька, але там його не виявилося. Олексія не було і в спальні. Це ще більше напружило Василя, він рвону в кухню, сподіваючись, що мама там.
― Мам, ти тут? ― він натиснув вимикач і тихо лаються.
Мама лежала на підлозі, очевидно, ударившись головою об стільницю. Вона була без свідомості, і Василь з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що вона ще дихає.
― Алло, швидка? Приїжджайте, тут людині погано, ― Василь не зовсім розумів, що треба говорити.
― Що трапилося? Кому погано? ― пролунало досить байдужий голос.
― Мою маму побили… Вона без свідомості, приїжджайте швидше…
Василь назвав адресу, потім викликав поліцію. Він твердо вирішив не залишати батька без покарання. Як може спокійно жити людина, що піднімає руку на слабких? На тих, кого повинен захищати?
Скоро Василь вже давав свідчення, Катерина прийшла до тями і тихо сиділа на дивані, намагаючись усвідомити, що сталося. Василь час від часу кидав на неї погляд і, нарешті, спитав:
― Мам, що сталося?
Поліцейський також уважно подивився на неї. Раніше він не розпитував Катерину, бачачи, що вона не в змозі відповідати, але тепер можна поговорити й з нею.
Катерина повільно повернулася до сина і тихо сказала:
― Василю, ти тільки не сердься на батька.
― Що? Мам, що ти говориш? Нехай тільки спробує сюди прийти! Що він тобі зробив? Він же не повинен був так швидко повернутися!
― Олексій забув гроші, а коли повернувся за ними, я спробувала ще раз поговорити. Нічого не вийшло, а Олексій лише розізлився.
― Олексій! ― виплюнув Василь і скривився. Він не розумів, як мама досі може так називати монстра, що побив її.
― Василю, твій батько нещасна людина, він заслуговує на співчуття.
― Ні, мам, він заслуговує тільки на ненависть! У мене до нього немає жодних почуттів.
Поліцейському набридло слухати сімейну сварку. Він був частим свідком таких ситуацій і здогадувався, що дружина не буде в чомусь звинувачувати чоловіка.
― Ви будете писати заяву?
― Ні! ― Катерина тут же підняла голову, і поліцейський усміхнувся. Нічого іншого він і не очікував. Але не врахував, що Василь вже щось придумав і зараз холодно дивиться на матір.
― Якщо ти не напишеш заяву на батька, він повернеться сюди, і я його зламатиму. Тоді заберуть мене, а він буде покалічений. Тобі це потрібно? Хочеш, щоб я сів, а він став інвалідом?
Настала тиша, Катерина зважувала слова сина і відчувала, що він говорить правду. Зайве далеко зайшов Олексій. Василь правильно витлумачив її мовчання і продовжив:
― Мам, тобі ж самої це набридло! Ти молода, гарна жінка! Чому ти з цим алкоголіком мучишся? Розлучись з ним, вигнай з дому, і будемо з тобою нормально жити!
Катерина уважно подивилася на Василя і раптом зрозуміла, що він давно виріс і втомився жити, рятуючи її від п’яного батька. А ще Василь правий — якщо Олексій не дотримує свого слова, то навіщо їй терпіти і намагатися бути доброю дружиною?
Давно минули часи, коли Олексій хоча б вибачався за свою поведінку. Зараз він вважав п’яні крики і образи нормою.
― Я напишу заяву, ― рішуче проговорила Катерина, і Василь задоволено усміхнувся, радіючи, що зміг достукатися до матері.
Поліцейський здивовано підняв брови. Нечасто побиті жінки писали заяви на чоловіків.
― Можна якось захистити нас від нього? ― тим часом запитала Катерина. ― Мені не хотілося б, щоб він заважав нам жити.
― Ми його посадимо за побиття. Це загроза життю, адже ви ледь не загинули, і ваш чоловік так просто не відбудеться.
― Чудово! Я встигну розлучитися, поки він буде сидіти?
― Встигнете навіть знову заміж вийти, ― усміхнувся поліцейський.
Василь усміхався, слухаючи маму. Він давно не бачив її такою рішучою і діловою. Нарешті, мама скинула з себе ярмо Олексія і знову стала самою собою!
― Чому усміхаєшся? ― Катерина легенько ляснула сина по потилиці, коли вони залишилися наодинці. ― Я й за тебе візьмуся! Узяв собі за звичку по ночах десь шастати.
Василь розсміявся, він зовсім не боявся таких загроз. Катерина також усміхнулася, дивлячись на сина.
― Синку, дякую, що змусив мене це зробити. Я б сама не наважилась…
Василь не став нічого казати, лише сором’язливо обняв матір і пішов у кімнату. Він не любив бурхливих проявів емоцій, але в душі також був щасливий.
Тепер усе мало налагодитися. Василь навіть пообіцяв собі, що буде краще вчитися і більше допомагати матері. Тепер, коли Олексія не було в їхньому житті, йому і додому хотілося повертатися частіше, ніж раніше.
Катерина розквітла, усвідомивши, що їй більше нікого боятися. Олексія затримали в той же вечір, і тепер він сидів у слідчому ізоляторі. Катерина навідала його лише один раз, щоб попрощатися і попередити про розлучення. Звісно, Олексій плакав і просив її пробачити.
― Я тебе пробачила, ще в той вечір, ― сказала Катерина. ― Але я тебе більше не люблю. Більше не приходь до нас. У нас тепер інше життя.
Катерина вийшла з в’язниці і довго йшла додому пішки, довгою дорогою, щоб побути наодинці з собою. Майбутнє здавалося їй легким і безтурботним, а життя засяяло яскравими кольорами. Катерина шкодувала лише про одне ― що не пішла від Олексія раніше.